1958 рік. Сашко та Юля дружили з самого дитинства, але їх розлучила війна. Пройшли роки. Сашко вступає до вищого навчального закладу, а Юлі дізнається про страшну хворобу. Одного дня вони знову зустрічаються, а згодом й одружуються. Від тепер здається, що їх щасливому життю більше нічого не буде загрожувати, а хвороба Юлі нарешті має полишити її. Михайло Бєліков починав свій шлях в кіно як оператор, зафільмувавши перші знакові роботи Леоніда Осики «Та, що входить у море» (1965) та «Хто повернеться — долюбить» (1968). Як режисер дебютував на початку 70-х, а свій перший знаковий фільм «Ніч коротка» зняв у 1982 році. Його наступною роботою були якраз «Які ж ми були молоді». Стрічка закріпила за Бєліковим реноме майстра інтимних ностальгійних картин, де особлива увага завжди приділялася щемким історіям про любов та дорослішання. «Які ж ми були молоді» знімали переважно в Києві, а також в Криму недалеко від Севастополя та Судака. Заради зйомок знайомі вулиці міста вкривалися чисельними декораціями, які мали перенести місто на тридцять років назад. Проте попри це, в багатьох кадрах легко вгадуються знайомі київські вулиці та будинки. Головну чоловічу роль у стрічці виконав Тарас Денисенко, для якого це буде перша головна роль в кіно. Після неї актор з’явиться ще в цілий низці знакових стрічок («Кисневий голод», 1991, «Чудо в краю забуття», 1991, «Фучжоу», 1994), які перетворили його на справжнє обличчя українського кіно кінця 80-х та початку 90-х років.